Гуманітарна допомога
Wdzięczność to coś więcej niż przymus wzajemności. Wdzięczność ma nie tylko wymiar materialny, ale przede wszystkim duchowy. Słowo „dziękuję” musi płynąć z serca.
Trudno odnaleźć odpowiednie słowa, aby wyrazić to uczucie jakiego doświadczamy za każdym razem, gdy przyjeżdżają do nas Przyjaciele z Polski, reprezentujący Fundację „Znaki pamięci”. Pomoc humanitarna, którą przywożą generalnie jest przeznaczona dla wojskowych, walczących z rosyjskim agresorem. Dom Polski w Barze jest pośrednikiem w sprawie przekazania tej pomocy. Dostrzegając ile wysiłku wkładają wolontariusze w to, aby sporządzić konwój humanitarny, zastanawiam się co powiedzieć. Czuję, że słowa nie dorównają hojności darów. Wciąż tkwią w głowie słowa, które powiedział Krzysztof Hoffman – koordynator Fundacji: „Ja jako ostatni opuszczę Ukrainę, ale po tym, gdy opuści ją ostatni rosjanin”. Te słowa są świadectwem ogromnej solidarności, za którą – nasze serdeczne, płynące z serca DZIĘKI.
Вдячність — це щось більше, ніж примус відповідати взаємністю. Вдячність має не лише матеріальний вимір, але, перш за все, духовний. Слово «дякую» має йти від серця.
Важко підібрати потрібні слова, щоб передати почуття, які ми відчуваємо щоразу, коли до нас приїжджають Друзі з Польщі, які представляють Фонд «Знаки Пам’яті». Гуманітарна допомога, яку вони привозять, в основному призначена для військових, які воюють з російським агресором. Посередником у передачі цієї допомоги є Польський Дім у м. Барі. Помітивши, скільки зусиль докладають волонтери для організації гуманітарного конвою, задаюсь питанням, що ж сказати. Я відчуваю, що слова не можуть зрівнятися зі щедрістю подарунків. Досі в пам’яті слова координатора Фонду Кшиштофа Хоффмана: «Я буду останнім, хто покине Україну, але після того, як її покине останній росіянин». Ці слова є свідченням великої солідарності, за що ми висловлюємо наше щире з усього серця ДЯКУЮ.
